Місце визначають люди. Сьогодні я розкажу вам про людей, які собою створили XIV Всеукраїнський антинаркотичний табір. Частина друга "Зміст".
Команда. Здається, вони тиждень не спали, щоб ця велетенська машина працювала. Близько 30 людей щосекунди дбали про кожну дрібничку від трансферу до наповнення терапевтичних груп. Всі члени команди залежні, які вже багато років живуть тверезим життям, допомагають іншим знайти цей шлях і мотивують втриматись на ньому. Моє окреме спасибі дівчаткам, що, майже цілодобово, варили каву. Без вас я б тиждень не протягнула!
Гості. Спортсмени, політики, музиканти, актори, співаки, справжній ілюзіоніст, психологи, священник, арт-терапевти, коміки і дівчинка, що може впоратись з будь-яким вогнем. Всі ці люди віддавали свій талант, енергію та натхнення реабілітантам. В перервах між групами та виступами я чула від гостей: "Які ж вони круті", "Я давно не отримувала таких емоцій від виступу", "У вас тут таааааака атмосфера". Але найцінніше в цій історії це коли до Антон Белаш підходить хтось з хлопців, тисне руку і говорить: "Брат, ти читаєш про моє життя, спасибі". І захоплення в очах коли вони фоткаються з Roman Golovashchenko. А в розмові за вечерею: "Я ж колись займався спортом, скільки ж часу я втратив дарма".
МААмки. Абсолютно унікальне явище. Це об'єднання батьків одужуючих, які підтримують своїх дітей. Вони не ховаються від проблеми і не ховають її в собі, вони не стидаються своїх дітей і готові допомагати іншим. Дорогою на арт-терапію я почула: "Я щаслива, що мій син залишився в команді МАА. Він здоровий, тверезий, постійно розвивається. В будь-якому іншому місці він би давно загинув." А ще вони неймовірно відкриті до всього нового, чого лише була варта їх морська володарка на рожевому фламінго в День Нептуна!
Реабіланти. Все що відбувалося на таборі було про них і для них. Одна з головних цілей табору - дати мотивацію, для подальшого одужання і тверезого життя. І от коли під кінець табору чуєш "Я не хотів їхати в табір, а тепер мрію ще тиждень провести тут", або "Я постійно думала, як пояснити знайомим, де я так довго була, а після групи з Sergey Kolyadenko я усвідомила, всім глибокого байдуже, а от моє здоров'я і тверезість дійсно важливі", розумієш все, що було тут - недарма.
Ніхто не повертається з мандрівки таким, яким він був раніше. Я теж повернулась іншою, бо поряд з радістю, щирістю, посмішками там постійно були історії сповнені болю, скалічені долі, понівечені душі. Минув вже тиждень від закриття, а мені так щемко на серці від цих спогадів. В такі миті чіткіше усвідомлюєш, навіщо вже четвертий рік замальовуєш наркорекламу, чому допомагаєш боротись з бездумним легалайзом, і те, що ти на своєму місці поряд зі своїми людьми. Байдуже, що роботи з кожним днем більше. Ми впораємось.
P. S. І ще трохи підслуханого. Розмова між двома чоловіками:
- Брат, ти залишаєшся волонтером?
- Так, залишаюсь!
- Тільки не сходь. Тільки не сходь.
Отак вони і стояли потискаючи руки, впершись лобами один в одного, з очима повними сліз.
Якщо Ви читаєте і не до кінця розумієте про що йде мова, то частина перша "Форма" тут: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1428614280678027&id=100005884052146
#МАА
#Українавільнавіднаркотиків
#Дніпромістотверезогожиття
